Остап Ножак

Не планував це як поезію, навіть як етюд. Просто писав, як у щоденнику. Вийшло, значить, гарно) Дякую.
Про відмінність у світах я й не подумав… Маєш рацію!

добре, сонце, тільки після того, як ти виправиш назви країн;)

Ця недоречність у щедрівці з’явилася, коли Різдво перенесли на січень.
Правильніше буде не щедрівку міняти, а відновити давнє рокочислення.
А стосовно віри… Хай це поки що буде віра в те, що ластівочка прилетить)))

о, файно, проведу в 60-ій аудиторії іспит на першу годину, а потім зразу в 14:00 перебіжу в 61-у — на виставку:)
хоч візуально побуваю в тому таЙланді…

це точно!!! дуже м'яка мова)))

як каже мій тато, «а де ті 40 святих ходили, коли було всіх святих?»
та то вже можна якось вирішити:)

Пропоную зустрітися і відсвяткувати )) десь 22 березня.

Мені спокій не подобається. Вони, звісно, не сваряться, спокійні вдома… Але я не можу сидіти без діла! Коли час марнується, мене шляки трафляють!)))

Тут ще можна додати «Я (романтика)» Хвильового — якщо когось зацікавить. Та ж проблема внутрішньої боротьби.

симпатичний дядько))

Я вважаю, що Новий рік потрібен. Може, його повернути назад, десь на березень — на 22 березня, коли день починає ставати більшим за ніч? І святкувати в народному стилі.
А стосовно «радянськості» новорічного свята: до Нового року припасували і ялинку (різдвяну), і подарунки (від Миколая). До речі, Миколай дає подарунки за те, що дитина весь рік добре себе вела. А Дід Мороз — тільки за те, що стала на стільчик і розказала «віршик» (подарунок за екстенсивний розвиток, за тут-і-тепер). Справді, дуже штучне свято, компіляція. Створення радянської релігії.
І чомусь люди далі продовжують вірити в салюти, олів’є, новорічне привітання «президента»…
Дивні якісь люди.

«виправдання професією — це занадто просто»
!!!

так, життя людини — це, напевно, щось інше, ніж життя в тілесній оболонці…
енергія не зникає, а в щось перетворюється
у що саме — очима не побачиш
бо очі — це тільки частинка цього тіла

Почитайте Емму Андієвську — в неї стільки авторської пуктуації у віршах!))))

«може» — слово таки вставне, але від сполучника «а» воно не від’єднується :)
Від’єднується тільки тоді, коли без «може» фраза може існувати.

Так, мова — це невід’ємний аспект існування нації. Вона — звучання аури, якщо своїми словами… фіксація мислення… фіксація світогляду.
Якщо її відкинути, а прийняти якусь іншу — відкинеться і власний світогляд, а накинеться позичений. У принципі, накинеться не в чистому вигляді, а в якомусь прошарковому (у мовному просторі це оприявниться мішаниною, суржиком).

розширювати — так розширювати...)))
Поважаю Інґу Кейван — за її глибину, натуральність у віршах і в житті.
Поважаю племінницю зі Львова Олю Мостову — за те, що не боїться одночасно вивчати японську, турецьку і польську.
Поважаю мінського друга Тодара — за відновлення білоруського ґенофонду.
Поважаю Віру Вовк — за любов до людей.
Далі буде…

А може, зробити принаймні «наказування» пасивним учасникам проекту? Тобто, наприклад: не заходила людина на сайт два місяці — до побачення. Ні блогу не створила, ані відгуку не залишила — так само. Було б своєрідне відсіювання за активністю.

Та премія і журналістська позиція нічого не варті, КОЛИ ВТРАЧАЄТЬСЯ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ.
Коли людина бачить, як хтось помирає, і не робить ніяких зусиль, коли ці зусилля можуть зарадити смерті, тоді це — СПРИЯННЯ СМЕРТІ.

Пагаджаюся з табой ва ўсім. Але, ведаеш, для мяне звычны жыццёвы лад — гэта калі я працую, амаль без адпачынку. Вось калі ёсць нейкае заняцце, тады мне лепш. Можа, менавіта ў тым ўся праблема, бо бацькі ў прынцыпе не працуюць ўдома. Яны прыходзяць з працы і адпачываюць. А я — наадварот: ўдома працую, а на працы ўжо паказваю вынікі.
Вось і атрымліваецца, што мяне «дратуе» іх імкненне ўдома толькі адпачываць.
Значыцца, гэта толькі мая праблема :((