Зимова сплячка
У вас бувало відчуття, ніби ви поринаєте в сонне царство?
В мене таке кожного разу, коли приїжджаю до батьків у гості. Вони ще не старі, але… в кожного свій процес згасання.
Інколи це дратує. Але здебільшого (через свою залежність від дорогих мені людей) за два-три дні починаю поринати в сплячку разом з ними.
[думати перш, ніж робити]. [думати довго]. [сидіти на дивані, дивитися телевізор]. [читати програму ТБ, анекдоти, всякі порадниці].
А може, вся річ у тім, що на квартирі батьків холодніше — і холод не дає вільно думати?
Тому стараюся надовго в них не затримуватися.
Знаю: це не вельми чемно з мого боку.
Ви ж розумієте, про що я?
В мене таке кожного разу, коли приїжджаю до батьків у гості. Вони ще не старі, але… в кожного свій процес згасання.
Інколи це дратує. Але здебільшого (через свою залежність від дорогих мені людей) за два-три дні починаю поринати в сплячку разом з ними.
[думати перш, ніж робити]. [думати довго]. [сидіти на дивані, дивитися телевізор]. [читати програму ТБ, анекдоти, всякі порадниці].
А може, вся річ у тім, що на квартирі батьків холодніше — і холод не дає вільно думати?
Тому стараюся надовго в них не затримуватися.
Знаю: це не вельми чемно з мого боку.
Ви ж розумієте, про що я?
27 коментарів
Я розумію про ЩО тут.
Люди накопичують нереалізовані мрії і цей вантаж не дає рухатися.Вантаж невір*я.
Свого часу також ледь не заснула…
Чемно…
Брати чужі вантажі на себе неможливо. Та і непотрібно, просто дарувати віру. Це треба всім і кожному, у будь-якому віці.
Вірю, що нечемність — від правди, віри і щастя.
Успіху !:))))
У всьому іншому — згідний з Вами.
І яшчэ лепш, калі дзеці знаходзяць час наведваць бацькоў. Гэта добрыя дзеці, чуллівая і ветлівыя («чемныя») да бацькоў.
Горш, калі дзеці працягваюць доўга-доўга жыць разам з бацькамі. Кожны імкнецца пры такіх стасунках перакласці цяжар свайго жыцця, свайго жыццёвага досведу, светаўспрымання на іншага. Тады звычайна не да спакою. Гэта ўжо іншыя гісторыя…
А так, усё натуральна. Добрыя бацькі і ветлівыя ўдзячныя дзеці сустракаюцца. Гэта радасць. Гэта трошкі і сум -«Зимова сплячка». Але сум нязлы, трошкі настальгічны. Бо іншы рытм, іншы лад жыцця. І вярнць той час, калі ты быў маленькім і жыў разам з бацькамі ў іх тагачасным рытме, ладзе — немагчыма). Ну і што, гэта не трэба. Але пасумаваць троршкі можна)) Чаму не).
А мабыць гэта і прыемна! Калі-некалі адаспацца, адчытацца, ад…
Ну а холад заўсёды хіне да ўтульнасці, да цяпла (комін ці цёплая коўдра, а разам з імі і кніжкі, і роздумы). І гэта таксама можа стаць прыемным, калі коўдра грэе, людзі блізкія, а кніжка цікавая)
Наогул добра, што можа быць па-рознаму…
Вось і атрымліваецца, што мяне «дратуе» іх імкненне ўдома толькі адпачываць.
Значыцца, гэта толькі мая праблема :((
Праца дома «перавага» і «ліха» творчай працы(выкладчык — таксама творчая). Мяне таксама тут мала разумеюць…
Але калі ты у бацькоў, то застаешся адзін на адзін з гэтай праблемай.
Адзінае, можа не лічыць праблемаю… Проста так, змена і іншае адчуванне.
Так, гэта проста іншы лад жыцця. так часта бывае. І людзі не разумеюць, як гэта можна весці сябе іначай дома. Яны прыходзяць дадому і адпачываюць.
Ну а ёсць іншыя, вось і ўсё…
а в нас говорять — шляхи трафляють! )))
Про відмінність у світах я й не подумав… Маєш рацію!
Сапраўды «проза», якую стварае Остап — для мяне падобная на «паэзію ў прозе». І часам нагадвае мора, летам, на пляжы ранкам, калі нікога няма, ціха, пачынаецца спёка, спакойнае быццам… але ўнутраная моц, рытміка біцця хваляў аб бераг…
Мінавіта гэты ўнутраны камертон біцця хваляў і рытміка словаў робяць прозу падобнай да вершаў. Мне так здаецца.
А вось вершы па трываласці сюжэту, насычанасці зместам, ёмістасці набліжаюцца да прозы))).
Прыгожа вельмі, што зрабіць — талент))))Мне здаецца, вельмі вялікі талент)
а про цей етюд!
так, вийшло, гарно) Це правда.
І про відмінність у світах теж правда)) Але це вже інша тема)
вибачте до речі за «ти» у попередньому коментарі. Просто так співпали думки, що здалося: ми знайомі давно))). Ну і якщо помилки українською мовою, не можу втриматися, спробувати знову написати щось такою гарною мовою. Також прошу вибачення. Я намагаюся лише кілька місяців)
До речі мені подобаються і Ваші слова: коментарі та ті вірші, що тут читав. На жаль я не чув ніколи, яка енергетика Ваших слів, якщо вони звучать, але те, що написано тут приваблює глибиною думок, натуральністю, розумінням суті… Дякую за це))
Ви «намагаєтеся лише кілька місяців», а у нас деякі викладачі вже по 10-20 років живуть в Україні, а лекції ведуть так, ніби вперше українське слово сказати спробували…
Дякую за такі добрі слова )