[Спробувати пізнати щастя за 5 хвилин]
Років сім-вісім тому в Чернівецькому університеті була така експериментальна система розкладу: кожна пара ділилася на дві півпари, між якими було 5 хвилинок перерви. Півпари тривали по 45 хвилин. Тому разом з маленькою перервою пара займала не годину двадцять, як нині, а годину тридцять п'ять. І, відповідно, якщо в нас було 4 пари, то ми виходили з університету не о 14:20, а о 15:20.
У цій системі були і плюси (можна на перервочці розім'ятися, перекурити, збігати в їдальню, в туалет, для лектора — ще й перевести подих), і мінуси (довший робочий день, біганина, запізнювання на другу півпару — як викладачів, так і студентів).
Було так, якщо не помиляюся, рік… А відтак керівництво університету повернуло звиклий триб викладів. Вирішилося, що то нераціонально.
Цікаво, що про це думають ті, хто не вчився за такою системою (/).
У цій системі були і плюси (можна на перервочці розім'ятися, перекурити, збігати в їдальню, в туалет, для лектора — ще й перевести подих), і мінуси (довший робочий день, біганина, запізнювання на другу півпару — як викладачів, так і студентів).
Було так, якщо не помиляюся, рік… А відтак керівництво університету повернуло звиклий триб викладів. Вирішилося, що то нераціонально.
Цікаво, що про це думають ті, хто не вчився за такою системою (/).
24 коментарі
Як на мене, така система є не дуже вдалою. «П’ятихвилинка» швидше сприяє розхолодженню студентів, аніж ефективному відпочинку. Внаслідок цього втрачається багато часу через запізнення, про які писали Ви, викладач повинен повторно організовувати потік або групу, зосереджувати їхню увагу на темі.
Я навіть пам’ятаю, що деякі викладачі надавали нам можливість обирати: дві півпари по 45 чи одна пара на 80 хвилин. Переважною більшістю голосів обирали одну на 80.
І ще була небезпека у викладача: набриднути (бо пара здавалася довшою)!
Особливо добре пам'ятаю лютий, коли ми прийшли в холодні аудиторії після канікул, і нам поставили дві пари з української літератури кінця ХІХ — початку ХХ століття. Вів декан Бунчук. Хоч як цікаво він розповідав, але слухати його так довго було просто неможливо. Тричі ми йшли на перерву і всі три рази поверталися під його голос.
Але якось та й витримали))
А потім ввели нову систему «80» — і вона була дуже доречною! Адже під час проходження пари викладачі грамотно вміли зробити «ліричний відступ» на ці ж 5-10 хв. Цього цілком вистачало!
Як викладач я мав можливість порівняти обидва варіанти. Чисто практично 5 хвилин перерви нічого не дають. Щось зробити (сходити в буфет, або навіть більш «короткі» дії) студенти не встигають. Але втрачають робочий настрій і треба знову починати 45 хвилин по суті як нову лекцію.
Зараз у нас 120 хвилин, і я вважаю, що так краще.
Правільно «Зараз у нас 80 хвилин (40+40), і я вважаю, що так краще»
Я сам спужався коли побачив)))
у нас (викладачів) тільки куругли очі. А якщо б про це дізналися студенти? Їх би очі квадратними стали!!!
Спасибі за визнання. Це свідчить про те, що ми (викладачі і студенти) насправді думаємо однаково )))). І одні помилки іноді робимо))).
Та й взагалі, помилка — це зовсім не страшно. Головне вміти її побачити, погодитися (в першу чергу для себе!) з тим, що це помилка і розповісти про це іншим.
Іноді викладачі навіть кажуть у таких випадках: «Це методичний захід, щоб привернути увагу студентів»))))))
А насправді це просто помилка)))
Та я, як молодий викладач, боюсь допускати помилок…
Всі роблять помилки. Це нормально.
Навпаки, коли студенти бачать, що викладач зробив помилку (при цьому вони знають, що він і розумний і цікавий ...), але ось зробив помилку… Але потім сам про це сказав…
А якщо ще й обговорив це, обіграв, пожартував…
Це тільки додасть йому поваги з боку студентів.
Мені так здається. Може я не правий.
А що думають студенти про помилки викладачів?
Я іноді думаю, що «несерйозні» несистемний помилки (ЛЯПСИ), мабуть і є варіант психологічної адаптації. Зробив, побачив, посміявся )))))
Нещодавно у мене з одногрупниками була подібна розмова, оскільки через місяць ми проходитимемо асистентську практику, тож для нас тема помилок і ляпів є зараз досить актуальною.
Окрім цього обговорювали варіант, коли викладач не може одразу дати грунтовну відповідь на якесь запитання з боку студента.
У такому випадку найкращий вихід із ситуації — визнати свою недостатню обізнаність з цього питання і пообіцяти відповісти на наступному занятті (звісно, обіцянку потрібно виконати :) ).
АЛЕ: і те, що ви сказали, і те, до чого дійшли ми, є справедливим лише у тому випадку, коли студенти до викладача налаштовані позитивно, або хоча б нейтрально. Якщо з якихось причин студенти недолюблюють викладача, будь-які його помилки і промахи сприйматимуться ними в штики. Як сказала Сусанна: «лиш чекають, щоб на чомусь «підловити» викладача.»
Так, це гарний захід я теж так роблю)))
Але це питання не про помилку, а про незнання.А якщо помилка, частіше за все це просто ляпс.
Є ще один варіант: запропонувати студентам самим (або разом з викладачем) пошукати правильну відповідь. У такому варіанті — це вже методичний захід.
і багато іншого…
Але головне, не приховувати від студентів, що ти «нормальна» людина)))) А значить можеш чогось не знати, а десь помилятися.
Це НЕ СТРАШНО))
Я не думаю, що визнання своеї помилки може підірвати авторитет.
Навпаки!
А що стосується «таких» викладачів, можливо у них просто цього авторитету й не було взагаллі, ніколи? А тільки зовнішній вигляд, оболонка, гордовитість, пиха… От це вони мабуть і бояться втратити?
коли з'являється помилка. Головне не намагаться приховати це від інших))))
Крім того, 80 хв. безперервного сидіння вимагає щонайменше 35 хв. активного відпочинку (ходіння, стояння — себто зміни положення тіла). Таке рекомендують лікарі.
Існуюча система забезпечує студентів гастритами і сколіозами.
Класно тим, що після першої півпари можна було «змитися»…
А теперішні пари для студентів задовгі…