[Про цьотку Ганьку і ґенеалоґію]

Цьотка Ганька, кузинка моєї бабусі.
1. Була високою (тільки в молодості, на старість зменшилася… всі старші люди зменшуються).
Була голосною, чутою всюди, співала, розказувала, говорила про все відкрито і тому, напевно, з багатьма, конфліктувала.
Чим займалася?.. Переважно гнала пасти корову. «Гонила» — як кажуть на селі. А коли я приїжджав до бабусі і там потрохи жив, то приходив до неї за молоком.
2. Її хата починалася з ґанку, довшого, ніж звичайні ґанки на селі. То, напевно, була веранда (чому “була”? Вона і зараз є, просто хата замкнена, а ворота на ланці… усе колись замикається, але продовжує існувати – так, напевно, створений світ: ніщо не зникає, просто замикається, поки хтось новий не стане частинкою того, що було замкнене… тому, певно, і не варто сумувати: ти теж ніколи не зникнеш!). Після веранди йшла кухня з мурованою кухнею всередині. Там стояли гладущики з квасним молоком.
Далі йшла кімната. У кімнаті сидів вуйко Йван ­­– цьотчин чоловік і разом з тим її троюрідний брат. Вони мали спільну хату, господарку, прабабу і дітей. Коли він помер, то зовсім не змінився – був такий самий жовтий, худезний, з тоненькою церою на обличчі. Коли він помер, то стояло літо, було Петра, а йому – 90 років. Коли ж цьотка померла, була зима. Наступна зима по вуйкови. Мене на похороні не було, тому я пам’ятаю її тільки живою (якось так побудовані зв’язки з родиною, що можна скласти докупи похорони, на яких ти був, і прослідкувати, як змінювався твій характер, організм, вторинні статеві ознаки – ще одні щорічні свідоцтва про здобуття нового року життя).
3. Цьотка була балакучою. Розказала весь родовід. Це від неї я знаю про бабу Метрусиху – ту саму спільну її з вуйком прабабу. Мені та баба Метрусиха була прапрапрабабою. Звали, її колись, напевно, Марією. “Бо як ше?! Так тоді називали!”, – цьотка Ганька. А чоловіка її, значить, Дмитром. Крім цих двох прапрапращурів, я за пару років надибав ще двох прапрапрадідів по лінії бабусі Зузанни (Михайла Шидловського і Гната Ножака), прапрапраподружжя по лінії прадіда Олекси Кисіля (Дмитра Бойка і Теклю Сакало).
Сам не знаю, нащо я то збирав і продовжую збирати… Ні гроші за то не отримую, ні гонорари, ні до пенсійного фонду ніц не йде, ні похвали, ані подяки, крім як від родичів. Що там, для чого то? Тільки цікавість? «Не вірю». Щось там має бути під низом, на споді, щось велике і важливе для продовження існування.
4. Ще цьотці Ганьці залишалися ключі від хати, коли бабуся їхала зимувати до нас або до цьоці Христі. Ключ звичайний, на червоній шворочці, аби не загубився десь на городі, в траві, серед бур’янів або коло хати, коли всі йдуть на город сапати бараболі. А хата наша стара, ліплена з глини. Вона колись горіла, коли горіло все село. Але то вже інша історія, велика історія...